Історія Храму Вознесіння Господнього УГКЦ

       Історія нашого храму розпочалася ще 1990 року, коли у переповненому храмі свв.Андрія і Йосафата та на дворі біля храму (під дощем та снігом) численні вірні з глибини своїх сердець просили Бога благословити їхні потреби душ і тіл, котрі могли б знайти своє сповнення в катехитичній науці у приміщенні великого храму.

 

    Це був час розпаду СРСР та виходу УГКЦ з підпілля, тоді так багато людських сердець потребували Божих храмів. В історії левандівських старожилів зафіксовано гарні приклади з життя дідів, які разом із своїми жінками та дітьми переносили в руках та на своїх плечах цеглу з вокзалу аж до місця, де тепер знаходиться церква Андрія і Йосафата. Таким великим було бажання мати свій храм. Маючи такий гарний приклад самопожертви та праці, їх нащадки також старалися спричинитися до побудови нового храму, старий вже виявився замалим.

 

    Та надійшов час економічної скрути, інфляція перетворила усі заощадження у копійки, і громада не мала жодних шансів своїми силами звести такий необхідний храм. Однак, молитва не була даремною. Бог віднайшов для нас щедрих і добрих людей, які своєю пожертвою ( на той час для них не надто великою) відродили нашу надію, підтримали добрі мрії, і вже у 1992 році зусиллями    пароха о.Олексія Васьківа та архітектора Миколи Рибенчука був розроблений проект храмового комплексу Вознесення Господнього, у якому передбачено приміщення для катехизації дітей, духовних наук для молоді.

   

Посвячення каменя та місця під побудову нового храму відбулося 7 червня 1992 року, яке здійснив митрополит Володимир Стернюк і владика Филимон Курчаба у співслужінні багатьох священиків. Проповідь на Св.Літургії виголосив о. Михайло Пришляк. З часу посвячення місця під храм там щонеділі служилися Св.Літургії.   

    До зведення будівлі долучали свої молитви та пожертви численні вірні, парохіяни, жертводавці, а також різні організації. Щира молитва та жертва людського серця, би підносилась до Божого трону і, перетворюючись на море ласк і благословення, поверталась у душі парохіян. Поступове творилася громада, яка під проводом отця пароха зростала у дружбі, жертовності та взаєморозумінні, вкладаючи цеглина по цеглині у рукотворний спільний храм для своїх духовних потреб, для дітей, внуків, правнуків... на далеке майбутнє. А тим часом Господь, дбайливо докладаючи де людської довіри своїх ласк, будує храми наших душ, а разом із тим спільноту любові.

 

    Те, що ми маємо сьогодні, не можливо вповні оглянути своїми очима, описати словами. Бачимо чудову споруду, хоч ще не довершену згідно творчого задуму, бачимо прекрасну спільноту, але також ще не досконало сповнену згідно наших мрій та Божих планів. І одна, і друга перебуває у динаміці - процесі зростання та вдосконалення

 

    Нині прославляємо Бога за Його несказанні дари, просимо благословення для нашого храму, для наших родин, для кожної людини. Згадуємо натхненну молитву єпископів щедре серце жертводавців, невтомну працю та недоспані ночі отця пароха і наших духовних отців, творчий внесок архітектора, самопосвяту скарбника і постачальників, важку роботу виконроба та робітників, прибиральниць і господинь церковної прислуги та сестриць з Марійської дружини катехитів, дяків, паламарів, усіх вірних людей доброї волі котрі вклали у цю святиню часточку свого серця... Ніщо не є забуте в Бога. Однак, пам'ятаючи спасенні слова Бібліїї "Коли Господь та не збудує дому - даремно працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, -дарма пильнує сторож"(Пс.127,1), промовмо єдиними устами слова псальмопівця:"Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу, заради милости Твоєї і Твоєї правди"(Пс. 115,1).

 

    Чи подумав би хтось ще двадцять-тридцять років тому, що тут, на одвічних болотах, на окраїні Львова постане такий величний Храм Божий, що об'єднає у спільній молитві тисячі людей, стане своєрідним духовним центром Левандівки?! Саме такий, який бачив о. Олексій у сні: білий, величний, із п'ятьма куполами (чотири на храмі і один на дзвіниці), збудований за проектом архітектора Миколи Рибенчука. Церковний комплекс складається із храму Вознесіння Господнього, каплиці Покрови Матері Божої, недільної школи.

 

    У просторому храмі з балконами може водночас молитися декілька тисяч осіб. У підвальному приміщенні - затишний сучасний лекційний зал, майстерні, трапезна тощо. На третьому поверсі - кабінети Школи сім'ї, молодіжної організації "Посвіт". На четвертому - катехитична школа.

 

    Важко обрахувати вартість будівництва храму: змінювалися ціни, змінювалися грошові одиниці. Не злічити сьогодні скільки кілометрів довелось подолати у пошуках потрібних будматеріалів, скільки часу оббивали пороги різних організацій та просили про допомогу, пам'ятаючи слова Христа: "Просіть і дасться вам, стукайте і відчинять вам". І з волі Божої люди щиро відгукнулися. А сьогодні ми маємо таку величаву святиню.